Репортажі зі свят

Фестиваль – це теж свято (репортаж з "Країни Мрій")

Київ. 3,5 млн. жителів. Висотні будинки. Перенасичені рухом вулиці. "Німа збентеженість" перехожих.

Але… кілька станцій метро, 20 хвилин пішки і ви маєте можливість потрапити у країну в країні, у країну в місті, у Країну Мрій.

Українське потойбіччя – така перша думка при входженні на територію щорічного фестивалю "Країна Мрій". Межа між реальним світом та цією суцільною містерією практично непомітна. Поступово, один за одним з'являлися люди у вишиваному вбранні та майстри зі своїми виробами. Їх кількість збільшувалась, а атомосфера української автентики згущувалась із кожною хвилиною.

Перше, що не могло лишити байдужим – алея народних майстрів. Численні ляльки-мотанки, виготовлені у різних техніках, пістряві та монотонні, великі та малі, зі сходу та заходу. Ці прадавні забавки, які кілька століть тому були у кожного маленького українця, тепер посідають чільне місце серед інших предметів культурної спадщини нашого народу.

За плетінням гобеленів – ще однією справою народних майстринь – можна було не лише поспостерігати, а й взяти у ньому участь.

На скатертині, розстеленій на траві, лежали вироби з глини: олені, пташечки, черепахи, коники-свистунці… "Це українські слони", – сказала посміхаючись тітка з заквітченою хустиною на плечах, вказуючи на семеро глиняних поросят різного розміру. Ще одна майстриня сиділа за столом і розмальовувала справжніх глиняних диво-звірів, бо про жоден з них не можна було сказати напевне – чи кабанчик це, чи олень, чи щось зовсім інше.

Поціновувачі народних інструментів могли послухати та придбати собі сопілку, яка ще пахла деревом, чи розфарбовану окарину. Не обійшлося на фестивалі й без бандуриста. А ще можна було подмухати у справжню, хоч і не зовсім українську, волинку. Щоправда, гарно виходило не у всіх :).

Для найменших учасників фестивального дійства було організовано дитячий майданчик, де кожен малюк міг зробити для себе справжню ляльку-мотанку і гарно провести час, доки його батьки відпочивають.

Для охочих потанцювати працювала "Майстерня танців", де майстри зі школи танців навчали всіх бажаючих елементарних танцювальних рухів відразу в танку під етно-музику у виконанні відомих ансамблів.

Удень не стихали пісні на малій сцені, а з шостої вечора естафета переходила до "Вечірньої сцени". За три дні фестивалю виступило понад 30 гуртів не лише з України, а й з Франції, Молдови, Росії, Німеччини, Фінляндії.

Закриття фестивалю відбулося традиційно під ВВ та їхню "Країну Мрій". І хоч як не хотілось покидати цей світ вишиванок, пісень та усміхнених облич, це маленьке свято закінчилося і залишило по собі багато приємних спогадів.

На закінчення хочеться додати, що це був не просто фестиваль народного мистецтва та етнічної музики. Це щось набагато глибше. Щось, що потрібно не тільки бачити, а й відчувати. У такому середовищі нагадує про себе якийсь особливий ген, що відповідає за здатність бути українцем. І хтось вважає його причиною всіх своїх невдач, а для когось він є просто життєво необхідним.

Ластівка

Коментарі

Ще нема...

Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть на е-мейл або за допомогою форми:

Додому