Народні свята

Свято пророка Іллі є в певному сенсі межовим між циклами літніх і осінніх свят. Олекса Воропай відносить його вже до осінніх свят. А Василь Скуратівський пише "Воно мовби завершує літній обрядовий цикл".

У слов'янських народів прообразом Іллі вважається дайбозький Перун, який був покровителем грому та блискавок. На цю пору припадає припадає найбільше грозових днів і горобиних ночей. Під час громовиці казали, що Ілля у вогняній колісниці їде, калачі везе, або метає стріли-блискавиці в нечисту силу. Коли блискавка запалювала копицю соломи чи будівлю, то люди вірили, що не можна погасити те, що Бог запалив. Тому в негоду запалювали страсну свічку й читали молитву.

Якщо на Іллю ще не відлетіли лелеки – то це віщувало теплу довгу осінь. Не мочили цього дня конопель, щоб ніхто не втопився. Та й у водоймищах переставали купатися, бо приходили холодні ночі. Дітям казали, що не можна купатися, "бо на спині верба виросте". "Після Іллі купається лише свиня". У цей день намагалися нічого не робити. Серед гуцулів існувало повір'я: якщо ґазда працюватиме на святого Іллю, то неодмінно грім вдарить у "салаш" – полонинське стійбище (місце, де тримають свійських тварин на літніх пасовиськах).

До Іллі намагалися завершувати жнива і навіть намолотити хоч би корець зерна. Приказки з цього приводу:
"На Іллі лежить новий хліб на столі".
"Ілля заходить до хати, щоб свіжого хлібця скуштувати."

Переставали носити солом'яні брилі, які були атрибутом літньої спеки.

Вшановують святого також монголи, буряти, татари, які в цей день не працюють. Цитата з книжки В. Сапіги: "Пророка Іллю вельми шанують мусульмани, які вважають його посередником між небом і землею. На честь святого, про якого із похвалою писав у Корані Магомет, мусульмани різали ягня. Своїм покровителем його вважали представники деяких професій: чинбарі, візники."