Видатні особи

Княгиня Ольга

Ольга (бл. 890—969)

свята, рівноапостольна; велика княгиня київська (945—957)

Блаженна княгиня Ольга (у святому хрещенні Єлена) походила зі знатного роду, доводилася правнучкою Гостомислу. Народилася вона поблизу нинішнього міста Пскова. Батьки Ольги ще змалечку прищепили доньці правила чинного, порядного, розумного і виваженого життя. Їхній приклад, сумління й неабиякі вроджені здібності формували у дівчинки серйозне й відповідальне ставлення до всього, з чим їй доводилося стикатися, що зачіпало її інтереси чи потребувало звичайного житейського вирішення. Прадід майбутньої княгині, Гостомисл, владарював у Великому Новгороді до того часу, аж поки, за його ж таки порадою, не було закликано сюди на князівство від варягів Рюрика з братами. Помираючи, Рюрик залишив після себе малолітнього сина Ігоря, до якого був приставлений опікуном далекий родич Олег. Не позбавлений здібностей організатора й воїна, попечитель зміг зібрати навколо себе чимале боєздатне військо й виступити з ним на Київ. У похід взяли й Ігоря, спадкоємця княжого престолу. Підступно вбивши місцевих князів Аскольда й Діра, Олег захопив Київ, що дозволило йому стати повновладним господарем величезної території варяго-руських володінь. Забезпечуючи місце майбутньому престолонаступнику, Олег змушений був ділити час між Новгородом і Києвом. Ігор же підростав, набираючись сил, відваги, досвіду. Улюбленим його заняттям стало полювання. Якось, вистежуючи звірину в околицях Новгорода, юнак опинився аж поблизу Пскова. Там він запримітив потаємне місце, що могло б згодитися для полювання із засідки. Добратися до нього ближче заважала неширока річка. І тоді Ігор на протилежному боці узрів юнака у човні. Він підкликав його й попросив перевезти через річку. Коли ж човен пристав до берега, то Ігор побачив перед собою вродливу дівчину. То й була блаженна Ольга, яка своєю красою збентежила серце молодого хлопця. Підпавши під розслаблений настрій безтурботності й вседозволеності, юнак заходився вмовляти дівчину, спокушаючи її на гріх. Ольга, відчувши нечисті помисли хлопця, обірвала його мову. Вона розважливо й переконливо вичитала Ігоря за його наміри. «Згадай і подумай, що ти князь, а князю для людей належить бути, як правителю і судді, світлим прикладом добрих справ. Ти ж нині стоїш на порозі беззаконня!» Ігоря вразила така поведінка дівчини. Цнотливість і розум Ольги повернули йому відчуття гідності й відповідальності. Ця зустріч запам’ятається йому на все життя своєю повчальністю й глибиною істинного бачення дійсності. Через деякий час після того випадку Ігор, разом зі своїм родичем Олегом, відбув до Києва, аби сісти на княжий престол. Коли ж невдовзі потому настав час князеві одружуватися, то з усіх усюд до вельможних палат звозили юних красунь, аби вибрати з них наречену для молодого правителя. Але жодна з них не полонила ні його душі, ні серця. З пам’яті не зникав образ тієї незнайомки, що колись так вразила його своєю вродою й мудрістю. І відіслав Ігор свого родича Олега на далеку Псковщину, аби той розшукав дівчину й привіз її до Києва. Опікун виконав волю свого повелителя, й молоді одружилися. Невдовзі по тому помирає Олег, залишивши на юного князя відповідальні й численні проблеми самостійного владарювання. Початковий період правління видався для Ігоря складним і насиченим важливими подіями. Доводилося вести нескінченні запеклі війни з сусідніми державами, захищати свою землю від постійних ворожих зазіхань. На цей же період припадають і успішні зарубіжні походи княжої дружини. Ходив Ігор навіть на Царгород, завойовуючи і землі, і славу. Невдовзі в Ігоря і в блаженної княгині Ольги народжується син Святослав, у майбутньому батько святого і рівноапостольного князя Володимира. Роки правління Ігоря на великокнязівському престолі відзначалися благополуччям: багатство стікалося до нього з усіх усюд — і як дарунки, і як податі. Та все-таки смерть підстерігала князя. Скориставшись мирною перервою після тривалих військових походів, Ігор вирішив об’їхати свої володіння й зібрати данину. Приступивши до древлян, він згадав, що ці племена спочатку не визнавали його правління, аж поки не були підкорені знову. За це Ігор подвоїв для них подать, чим дуже засмутив їх, прирікши на неймовірну скруту. Порадившись, древляни вирішили розправитися з ненависним князем. Вони вичікували, поки князь відішле данину з основними силами до Києва, а сам лишиться у них з невеликим загоном дружинників. І врешті напали на князівський обоз під Коростенем, убили охоронців і самого князя Ігоря. Ця гірка звістка, долетівши до Києва, болем і тугою відгукнулася в серцях киян, а особливо його вірної дружини Ольги та сина Святослава. Древляни мали й інший зухвалий задум. Вони хотіли взяти княгиню Ольгу за дружину своєму князю Малу, а наслідника, малолітнього Святослава, умертвити. Вони спорядили дванадцять найдостойніших мужів, аби вони умовили блаженну Ольгу пристати на їхню пропозицію. Княгиня Ольга, тамуючи своє горе й скорботу за чоловіком, прийняла посольство з удаваною радістю, вислуховуючи хвалебні слова про себе та древлянського правителя, який хотів узяти її за дружину. Пообіцявши погодитися вийти заміж за Мала, Ольга запросила гостей завтра на бенкет, влаштований на їхню честь, і відправила їх на нічліг. Лише одну умову вона їм поставила: щоб з’явилися вони до неї так, як і прибули у Київ, — на човнах. Своїм слугам Ольга наказала викопати глибоку яму серед подвір’я заміського палацу, де наступного дня вона мала прийняти посольство. Уранці княгиня послала своїх мужів закликати сватів на бенкет. Посадивши їх у маленькі човни по одному, кияни понесли їх до княгині. Ольга, спостерігаючи зі своїх покоїв, наказала поскидати древлян до глибокої ями та засипати їх землею. Зробивши це, вона послала свого гінця до древлян з умовою: вона готова прийняти пропозицію Мала, якщо делегація буде ще численнішою та повноважнішою за попередню. Древляни поспішили спорядити цього разу п’ятдесят знатних чоловіків. Коли вони прийшли до Ольги, то княгиня запропонувала їм з дороги помитися. Щойно гості зайшли до лазні, як двері її було замкнено, а довкола розкладено солому й хмиз. Лазня спалахнула, поховавши в полум’ї древлянських старійшин з їхніми слугами. І знову Ольга посилає гінця до своїх ворогів. Вона просить приготувати мед та всяке питво й їжу на тому місці, де було вбито Ігоря. Вона хоче, прибувши до них, спочатку відбути тризну за своїм чоловіком, а вже потім — прийняти шлюб. Древляни на радощах усе зробили так, як того хотіла Ольга. Кня-гиня вирушила в похід з великим військом, мов збиралася не на весілля, а на війну. Місцеві жителі вийшли назустріч у святковому одязі, готові слугувати майбутній повелительці. На запитання древлян про своїх послів Ольга відповідала, що вони їдуть іншою дорогою з її посагом. Відбувши поминальний обряд за Ігорем, княгиня повеліла насипати на його могилі величезний курган. А потім, перевдягнувшись у світле вбрання, Ольга наказала розпочинати бенкет. Коли древляни перепилися, вона наказала своїм воїнам розправитися з ворогами. Так відомстила княгиня за смерть свого чоловіка. Наступного року Ольга вирушила в похід уже зі своїм сином Святославом. Древляни вийшли їй назустріч великим числом, охоплені бажанням помститися підступній княгині за тисячі загиблих своїх одноплемінників. У жорстокій січі перемогла київська дружина, відтиснувши противника до стольного града Коростеня. Облога міста тривала близько року. Переконавшись, що заволодіти містом так просто не вдасться, Ольга застосувала хитрість. Аби зрештою припинити безглуздий спротив, княгиня пропонує древлянам сплатити їй мізерну подать — з кожного двору по три голуби та по три горобці. Древляни легко погодилися на таку пропозицію, навіть посміялися з примітивного жіночого розуму. Вони зібрали живність і передали киянам. Ольга ж роздала її своїм воїнам з наказом, щоб пізно ввечері вони до кожного голуба і кожного горобця прив’язали ганчірку, насичену сір-кою, і, підпаливши її, відпустили птахів у повітря. Воїни виконали цей наказ, і птахи з маленькими факелами з усіх кінців полетіли на ночівлю до своїх гнізд, освітлюючи завмерле місто. Коростень запалав. Населення, рятуючись від вогню, вибігло за мури, наражаючись на мечі князівської раті. За лічені години місто перестало існувати, а його мешканців майже всіх було винищено. Такою була помста княгині Ольги за свого чоловіка Ігоря. І почала вона потім княжити на своїй землі уже не як жінка, а як сильний, розумний і вольовий муж. Через кілька років по тому Ольга вирушає до Константинополя, де приймає святе хрещення. Повернувшись до Києва з новим ім’ям (після хрещення — Єлена), княгиня енергійно почала проганяти пітьму ідольського нечестя. Вона створює першу церкву в ім’я святителя Миколая на Аскольдовій могилі і багатьох киян повертає до спасительної християнської віри. Саме від неї отримав перші уроки істинного благочестя і майбутній хреститель Київської Русі її внук Володимир. Упокоїлася блаженна Ольга після многотрудного і подвижницького життя 11 липня 969 року у дев’яностолітньому віці. Поховали княгиню за її волею з честю і за християнським звичаєм.

Прославилася княгиня мудрістю, мужністю і рішучістю. Була вона страшною для ворогів і любимою людьми за милостивість і благочестя, за праведність і доброту. Після смерті чоловіка вона вела стримане і доброчесне життя, перебуваючи у чистому удівстві, відмовляючись вдруге виходити заміж. Коли ж виріс і змужнів її син Святослав, вона передала йому управлінські справи, а сама, відійшовши від княжих клопотів, зосередилася на благодійності. І саме її обрав Господь просвітителькою віри серед мороку язичництва східних слов’ян. Він відкрив їй пізнання істинного знання, спрямовував на шлях істинної віри. І, запалившись пошуком витоків справжнього богопізнання, Ольга захотіла сама сходити до греків. У Константинополі вона з натхненням і ревністю прилучалася до духовної пишноти богоугодного життя. Серце її розгорілося любов’ю до Творця, якого вона сприйняла всією душею. Ольга захотіла одразу ж прийняти святе хрещення. Грецький цар, перебуваючи на той час в удівстві, заворожений її красою, хоробрістю, славою, розумом, просив Ольгу стати його дружиною. Княгиня ж, намагаючись не образити царя відмовою, мудро відповідала, що прийшла до цієї землі по хрещення, а не заради шлюбу. Та й не личить християнину брати у жони нехрещену жінку. Цар почав наполягати, аби хрещення відбулося якомога швидше, звернувся навіть до Патріарха. Патріарх, переконавшись в істинному розумінні княгинею догматів святої віри, приготував купіль для здійснення святого обряду. Княгиня ж попросила, щоб сам цар став її хрещеним батьком. Цар погодився, і Патріарх охрестив Ольгу, давши їй нове ім’я — Єлена. З нагоди хрещення цар влаштував великий бенкет, де всі веселилися і славили Христа Бога. Потім він знову завів мову про шлюб, але блаженна княгиня відповідала йому, що хрещений батько не може вступати у шлюб зі своєю хрещеницею. Адже це гріховно й негідно не лише для християнина, але й для язичника. Царя вразила мудрість княгині. — Перехитрила ти мене, Ольго! — вигукнув він. Проникнувшись гарячим духовним почуттям до цієї незвичайної жінки, він обдарував її багатими дарами і відпустив з миром на рідну землю. Отримала Єлена благословення і від Патріарха і, повернувшись у свої володіння, гідно виконала високе покликання християнки, ставши взірцевим прикладом сповідування істинної віри для численних своїх підданих. Через неї почала проступати на нашу землю благодать Господа нашого Ісуса Христа.

/**Азбука духовної премудрості:**/

– Ніщо не буває для гріха так згубно, як усвідомлення його й осудження себе. – Робити за зло добро – вища чеснота. – Хто хвалить доброчестя, той і заслуговує на нього. – Доброчестя – джерело і корінь мудрості. – Доброчестя насаджується читанням Євангелія. – Велика чеснота – досягти найвищого ступеня доброчестя. – Що таке добро? Слухняність. Що таке зло? Неслухняність.

Джерело: Укроп – Український об'єднаний портал

Монумент княгині Ольги у Києві
(фото наше)

Легендами овіяний образ княгині київської, дружини князя Ігоря – Ольги, мудрої державної діячки, керівника і воїна, її діяльність залишила помітний слід у східнослов'янській історії Х ст. Велика княгиня Ольга (скандінавською – Хельга) відома широкому загалу як свята й рівноапостольна церковна діячка. Стародавні літописці, без сумніву, симпатизували княгині – дружині Ігоря й регентці у пору неповноліття їхнього сина Святослава. Вони часто описують її як вродливу, енергійну, хитру й передусім мудру правительку. Та найбільший комплімент робить цій жінці літописець-чоловік, повідомивши читача про її «чоловічий розум». Вихваляння, що ними щедро обсипали Ольгу монахи-літописці, почасти можна пояснити тим, що 955 р. вона прийняла християнство. Але навіть без цього Ольга лишалася б видатною правителькою.

Прибула вона до Києва 903 р. «Літопис руський» свідчить: «Коли Ігор виріс, він ходив у походи вслід за Олегом, і кожен слухався його. І привели йому жону із Пскова, на ім'я Ольга». І стала вона не лише дружиною, а й мудрою помічницею Ігоря. Дослідники по-різному відповідають на питання: де й коли народилася Ольга, з якої родини походила, чи була князівського роду? Найпоширенішою є думка, що дитинство княгині минуло в селі Вибути поблизу Пскова, де, мабуть, вона і зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком, який покохав її за красу та незвичайний розум.

Ігор ходив у походи, він підкорив древлян, уличів, інші східнослов'янські племена, що відокремились від Києва на початку його князювання. 915 р. уклав мирну угоду з печенігами, які з'явилися тоді в південноруських степах. 941 р. здійснив невдалий похід на Константинополь. А 944 р. знову вирушив на Візантію і, отримавши викуп, уклав з нею договір.

Ольга взяла на себе всі турботи по управлінню державою.

Скоро після того, як був укладений мир з Візантією, відбулась одна з найцікавіших подій в історії Русі Х ст. — древлянське повстання 945 р., причиною якого стала спроба Ігоря запровадити в Іскоростені повічний збір данини. Повсталі древляни убили Ігоря й рушили на Київ. Однак Ольга, котра лишалася у Києві з малим Святославом, зуміла обхитрити їх і згодом розгромила. Вона швидко й жорстоко помстилася за чоловіка. Літописець Нестор так розповідає про цю помсту та про початок князювання Ольги. Після вбивства Ігоря древлянські посли приїхали до Києва і запропонували Ользі піти заміж за їхнього князя Мала. Княгиня веліла тих послів разом з човном, на якому припливли, скинути в глибоку яму, викопану за городом на теремному дворі, і потім закопати живими.

Розправившись таким чином зі сватами, Ольга звернулася до древлян з проханням прислати за нею найбільш знатних мужів — князівського роду, бояр, купців. Коли ті прибули до Києва, Ольга наказала витопити баню, яку потім запалили разом з послами. Такими були перші дві її помсти древлянам.

Сватання князя Мала на Ольгу, на думку дослідників, відбивало пережитки матріархату, архаїзм у поглядах древлян. Дії Ольги — поховання сватів у човні, наказ витопити баню для послів — прикмети поховального обряду, що сягають сивої давнини й пов'язані з кривавою помстою.

Третя помста за жорстокістю була найстрашнішою. Ольга сповістила древлян про своє бажання поплакати над труною чоловіка і вчинити тризну. Поблизу міста Іскоростеня наказала вона насипати величезний курган. Коли ж древляни повпивалися, Ольжині отроки посікли їх п'ять тисяч.

Наступного року княгиня зібрала військо, взяла з собою малолітнього сина Святослава, воєводу Свенельда й рушила в Древлянську землю, щоб остаточно «примучити», тобто приборкати древлян та обкласти їх тяжкою даниною. Битву було виграно, але древляни втекли й зачинились у своїх градах. Облога тривала цілий рік, доки Ольга не запропонувала древлянам відкупитися малою даниною: од двора по три голуби і по три горобці. Кожному з птахів Ольга звеліла прив'язати трут з вогнем й, коли смеркнеться, відпустити на волю. Птахи полетіли у свої гнізда, і спалахнув Іскоростень з усіх боків одночасно. І побігли люди з міста, а воїни Ольги ловили їх... Так узяла Ольга город хитрощами, старійшин його спалила, багато людей побила або віддала у рабство, а решту примусила платити тяжку данину. Дві третини її одержав Київ, а третину — Вишгород, що був Ольжиним городом.

Так літописець Нестор у «Повісті временних літ» розповів про початок князювання Ольги та її помсту древлянам.

Разом з тим Ольга розуміла, що необхідно змінити довільний та безладний спосіб збирання данини, який спричинився до смерті Ігоря. Вона впровадила перші в Київській Русі «реформи», чітко окресливши землі, з яких через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини. Княгиня водночас стежила за тим, щоб підлеглі не позбавлялися засобів до існування й відтак могли сплачувати данину. Закріпивши за княжою казною виняткові права на багаті хутровим звіром землі, вона в такий спосіб забезпечила себе постійним прибутком. Аби краще знати свої неозорі володіння, Ольга часто подорожувала. Піддані відчували її рішучість і державну розсудливість. Вона здійснила ряд реформ, створила так звані погости для стягування данини, запровадила регламентацію феодальних повинностей тощо.

У зовнішніх відносинах Ольга віддавала перевагу дипломатії перед війною. 956 р. княгиня їде до Константинополя для переговорів з візантійським імператором. Хоч у літописах багато йдеться про те, як вона перехитрила імператора, за іншими джерелами, переговори виявилися не дуже вдалими. Але вже те, що наймогутніший правитель християнського світу погодився зустрітися з Ольгою, свідчить про зростаюче значення Києва. При ній розширилися міжнародні зв'язки, зміцніли торговельні й політичні стосунки з Візантією.

Константинополь, або Царгород, як його називають давньоруські літописи, в Х ст. був справжньою світовою столицею. Константан Багрянородний, при якому Ольга відвідала Царгород, письменник і історик, 949 р. у своєму творі «Про народи» з подробицями описав торговельний шлях між Києвом та Константинополем — по Дніпру та Чорному морю. Далі шлях йшов на північ — до Новгорода та Балтійського (Варязького) моря, й тому мав назву «з варягів у греки». Велика армада лодій-човнів, як розповідає Нестор, доставила у гавань Константинополя Золотий Ріг понад 100 осіб посольства Ольги з обслугою і воїнами — майже 1500 чол. Розкішне оздоблена подія княгині привернула увагу візантійців: посередині її стояв намет з коштовної тканини, борти, весла і щоглу прикрашала різьба, ніс події, мав вигляд якоїсь химерної тварини-грифона чи дракона, шовкове вітрило було прикрашене князівською емблемою — золотим тризубом. Намет охороняло кілька воїнів у бронях зі списами у руках, снували численні служниці.

Константин Багрянородний описує перший офіційний прийом Ольга, який відбувся 9 вересня у Магнаврському залі імператорського палацу. То був дивовижний спектакль. Для нас важливо, що Ольгу було звільнено від проскінесису, тобто потрійного укліна, який відвідувачі повинні були робити перед імператорським троном, падаючи ниць. Препозит біля дверей голосно вигукнув: «Шляхетна архонтиса Ольга-русинка з посольством від архонта Русі Святослава». Княгиня повільно, з гордовитою постановою, дивлячись просто на імператора, що сидів на троні, увійшла до залу і, приклавши руку до серця, вклонилася. Так само вчинили й члени посольства. Після відповіді Ольги на різні запитання імператора з бічних дверей до зали почали заходити служники з скриньками, діжками, посудинами, сувоями. Це були подарунки від шляхетної архонтиси та посольства Русі великому імператорові ромеїв. Найбільше враження справили внесені на двох жердинах хутра соболів, горностаїв, бобрів, великі ведмежі шкури. Трохи пізніше відбувся ще один прийом і бенкет-кліторій в іншому залі — Трикліні Юстініана. Тут Ольга була разом з імператрицею Оленою та її невісткою Феофано. Ділова ж розмова з імператором Константином відбулася між прийомом та бенкетом. Ольга говорила про причини, що привели її з посольством до Царгорода. Серед дослідників і нині точаться суперечки щодо змісту розмови — джерела не дають вичерпної відповіді на це запитання. Але найбільш вірогідно те, що Ольга вела переговори про хрещення Русі. Сама княгиня таємно, з огляду на язичеське оточення, хрестилася у Києві ще до подорожі у Царгород. Просила прислати єпископа для Русі, мудро вбачаючи в прийнятті рідною країною християнства шлях до розквіту зв'язків з найрозвиненішими державами світу.

Ольга чекала на відповідь майже півтора місяця. Вона сама та посли жили у Константинополі, а решта з київського посольства — у своїх човнах-лодіях. Нелегким було те чекання. Та Ольга не втрачала часу — знайомилась з Константинополем. Різні дива Царгорода, його собори, іподром вона потім довго згадувала у рідному Києві. Побудувала православні церкви. За свідченням пізнього Іоакимівського літопису, збудувала дерев'яну церкву святої Софії поблизу Золотих воріт. Присвячена премудрості Божій церква мала стати кафедрою митрополита Київського, запрошеного на Русь єпископа. Та не діждалась княгиня здійснення своєї мрії — церква згоріла 1017 р. Пізніше Ярослав Мудрий на тому місці збудував кам'яний Софійський собор, який досьогодні стоїть як святиня України.

Чому ж відмовив імператор Візантійський в прилученні Київської Русі до християнського світу? Тому, що син Ольги, великий київський князь Святослав, верхник Русі, був язичником. Сама ж Ольга була вже християнкою. Приїхала з священиком Григорієм. Подарувала імператору золоте з коштовним камінням блюдо, яке довго прикрашало ризницю Константинопольського головного собору. На ньому були християнські символи — зображення Христа на коштовному камені, й призначене воно було для церковної служби. Язичниця не могла б зробити такого дарунку. Ольга прийняла благословіння патріарха під час урочистої відправи у Константинопольській Софії. Ця акція за згодою самої княгині й завдяки візантійцям була сприйнята як її дійсне хрещення. Подія поступово набула розголосу в середньовічному світі і переросла з особистої справи Ольги у важливий державний акт. «Повість временних літ» стверджує, нібито імператор сватався до Ольги, але княгиня його перехитрувала: сказала, що тому не годиться знатися з язичницею, й попросила, щоб цар сам її охрестив, однак після хрещення, під час якого Константин назвав її за обрядом «дщерею», відмовилася стати дружиною. Мовляв, закон християнський не дозволяє такого шлюбу. Цей факт, як і багато інших, без сумніву, потрапили до літопису з народних переказів про Ольгу, її хрещення та перебування в Царгороді.

18 жовтня, в неділю, був прощальний прийом. І відмова...

Повернувшись додому, Ольга почала вмовляти сина Святослава перейти до християнської віри, але той, боячись насмішок і незадоволення власних дружинників, відмовився.

959 р. Ольга звернулася до германського імператора Оттона І з проханням прислати єпископа для хрещення Русі. Оттон погодився — прислав Адельберта. Та непривітно зустріли його на Русі. Прибічники Святослава відправили посольство ні з чим. Ольга не втратила реальної влади. Від безсилля почала руйнувати язичницькі капища, силою віри своєї впливала на співвітчизників...

Ольга померла 11 липня 6467 р. (від створення світу), тобто — 969 р., проживши у християнстві 15 років. Перше місце її поховання невідоме. Але знаємо, що князь Володимир, який хрестив Русь, переніс її останки до Десятинної церкви Богородиці й поховав у кам'яному саркофазі. Церкву було зруйновано 1240 р. татаро-монголами. Знайдена археологами шиферна гробниця княгині Ольги — справжній витвір середньовічного мистецтва — зберігається нині у Софійському соборі.

Ольгу не просто вшановували нащадки — її було канонізовано. Прилучення Ольги до лику святих відбулося ще в домонгольські часи. Вона була п'ятою (після Бориса, Гліба, Феодосія Печорського, Микити Новгородського) святою. Вже з першої половини XI ст. зображення Ольги з'являються у Візантії й Київській Русі. Фрески Софійського собору в Києві були добре знані на Русі та в інших країнах. Портрети княгині у вигляді ікон прикрашали житла багатьох людей Русі. Іларіон порівнює Ольгу та Володимира з Константином Великим та його матір'ю Оленою, за яких у Візантії християнство стало державною релігією. Нестор-літописець прославляє Ольгу як зорю, що передвіщала схід християнства на Русі. Іаков Мніх описує Ольгу напрочуд розумною, привабливою, мудрою, святою духом і тілом. Безцінні мініатюри хроніки Іоанна Скилиці, а також Радзівілівського літопису XV ст. зображують її як державного діяча.

4 вересня 1911 р. в Києві, на перехресті Караваївської, Пушкінської та В. Васильківської вулиць (сучасна пл. Толстого) було освячено багатофігурний пам'ятник «Княгине Ольге Св.». На жаль, 1919 р. скульптуру Ольги скинули, а на її місце встановили бюст Т. Шевченка. Бокові постаті Андрія Первозванного, Кирила та Мефодія було сховано під фанерними кубами. 1920 р. пам'ятник Т. Шевченкові перенесли до іншого місця, а в березні 1923 р. комунальний відділ Києва розпорядився остаточно зняти фігури. Постамент лишався цілим до 1926 р. Тепер там клумба.

Джерело: http://www.refine.org.ua/

День святої Ольги святкується 24 липня.

Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть на е-мейл або за допомогою форми:

Додому