Видатні особи

Богдан-Ігор Антонич

Поета народжує край його дитинства. Богдан-Ігор Антонич говорив про це так: «Проти розуму вірю, що місяць, який світить над моїм рідним селом в Горлицькому повіті, є інший від місяця з-над Парижа, Рима, Варшави чи Москви… Вірю в землю батьківську і в її поезію». Такою землею для Антонича була Лемківщина, де він народився 5 жовтня 1909 року. Батько його священик Василь Кіт перед народженням сина змінив «неблагозвучне» прізвище на Антонич – за іменем батька Антона. Любов до віршів прищепила хлопчикові вихователька, проста селянська дівчина, яка знала багато пісень, казок, віршів. Сама атмосфера сільського життя, світ уявлень, звичаїв, ритуалів – усе це ввійшло в його душу, щоб згодом постати у поезії.

Початкову освіту здобув удома, середню – в Сяноцькій польській класичній гімназії. Вона давала дітям доволі ґрунтовну гуманітарну підготовку, до того ж сам Богдан прочитав за два роки навчання твори усіх тодішніх нобелівських лауреатів у польському перекладі, зібрав власну бібліотеку. На час навчання у ся ноку припадають перші вірші, писані по-польськи.

У 1928 році Б.-І. Антонич закінчив Сяноцьку гімназію і вступив до Львівського університету і закінчив навчання у 1933 році зі ступенем магістра філософії. Львівський університет на той час був польським, і навчалося у ньому всього 10-12 відсотків українців. І все ж українські студенти організували поза межами університету осередки громадського і наукового літературного життя. Так був створений і гурток студентів-україністів, учасником якого був Антонич. У цей час він наполегливо вивчав українську мову, яка значно відрізнялася від рідного йому лемківського діалекту, боровся з усталеним наголосом. Ще студентом видав першу збірку «Привітання життя».

Після закінчення університету Б.-І. Антонич працює як літератор і журналіст, заробляючи на хліб пером. Він друкує у газетах і журналах вірші, статті про літературу і мистецтво, якийсь час редагує молодіжний журнал «Дажбог». Збірки «Три перстені» (1934) та «Книга Лева» (1936) приносять йому визнання критики і популярність серед молоді. Написано лібрето опери «Довбуш», розділи повісті «На другому березі». Задумано цикл новел, наближаються до завершення книги нових віршів… Але задуманого не вдалося здійснити. Антонич захворів на апендицит, а після операції, коли вже став одужувати, дістав запалення легенів і помер 6 липня 1937 року, на двадцять восьмому році життя.

Активне творче життя Антонича тривало всього сім-вісім років, але вони були сповнені такої внутрішньої напруги, що здавалося, в них вмістилися десятиліття.

ДІВЧИНА З ДИСКОМ

Гляджу захоплений по оболоні
і слова вигукнути з уст не можу,
гляджу на тебе, горду, гарну, гожу,
і як стоїш, застигла у розгоні,
струнка Діано з місяцем в долоні.

Рука пташиним вкрала легкість перцям,
твій рух гнучкий розбурхує до краю.
Не бачу вже нічого більш, лиш знаю:
юрбу схвилюєш ти шаленим герцем,
моїм, неначе диском, кинеш серцем.

(Цикл «Бронзові м’язи» зі збірки «Привітання життя»)

ТРИ ПЕРСТЕНІ

Крилата скрипка на стіні,
червоний дзбан, квітчаста скриня.
У скрипці творчі сплять вогні,
роса музична срібна й синя.

В квітчастій скрині співний корінь,
п’янливе зілля, віск, насіння
та на самому дні три зорі,
трьох перстенів ясне каміння.

В червонім дзбані м’ятний трунок,
зелені краплі яворові.
Дзвони, окриленая струно,
весні шаленій і любові!

Підноситься угору дах,
кружляє дзбан, співає скриня.
І сонце, мов горючий птах,
і ранок, спертий на вориння.

(Збірка «Три перстені»)

ДО МОЄЇ ПІСНІ

Крутиться світ весняний і зелений.
Ясень співає, і серце співа.
Пісня натхненним кружля веретеном,
на веретені срібляться слова.

Ясень, осяяний сонцем, упився,
перстень натхнення на серці тремтить.
Гей же, п’яний, і лети, і крутися,
пісне моїх двадцятьох і трьох літ!

(Збірка «Три перстені»)

КНЯЗЬ

Ще гори куряться від снігу,
сім стріл неначе сім пісень,
і юнака вітає день
окриленим найменням: Ігор.

Горять скрипки в весільній брамі,
на ній стобарвний прапор дня.
Іду в захопленні й нестямі,
весни розспіваної князь.

(Збірка «Три перстені»)

РІЗДВО

Народився бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.

Ніч у сніговій завії
крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
місяць — золотий горіх.

(Збірка «Три перстені»)

КОЛЯДА

Тешуть теслі з срібла сани,
стелиться сніжиста путь.
На тих санях в синь незнану
Дитя боже повезуть.

Тешуть теслі з срібла сани,
сняться веснянії сни.
На тих санях Ясна Пані,
очі наче у сарни.

Ходить сонце у крисані,
спить слов’янськеє Дитя.
Їдуть сани, плаче Пані,
снігом стелиться життя.

(Збірка «Три перстені»)

ЗАПРОШЕННЯ

Вже спалюється день на вугіль ночі,
росою вечір трави з попелу полоще,
і ляк, мов свердел, твоє серце точіть,
і місяць тіні згублені полошить.

Самітний друже, мов у ночі пояс,
ти в таємничість світу оповитий.
В цей вечір весняний ходи зо мною
в корчмі на місяці горілку пити.

(Збірка «Зелена Євангелія»)

КОРЧМАРСЬКІ ЧАРИ

Кіптява свічка й ніж щербатий,
червінна королева з карт.
Змішалась ява з сном крилатим
і все недійсне — ніч і чар.

Тремтять уста на чарки вінцях,
і горло здавлює відчай.
Корчмарю, сто даю червінців,
лиш місяця мені продай!

(Збірка «Зелена Євангелія»)

ВИШНІ

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!

Де вечори з євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.

16 квітня 1935
(Збірка «Зелена Євангелія»)

БАЛАДА ПРО БЛАКИТНУ СМЕРТЬ

Примарні камениці і коші подвір’їв,
мов нетрі мороку, вузькі і мокрі сходи,
провалля ночі, що його ніхто не зміряв,
і смуток темних брам, і цвілі млосний подих.

Зім’ятий і заляпаний паперу клаптик,
коротка, проста записка: “Ніхто не винен,
злочинця не шукати!” Йде у тихих лаптях,
мов мудрий кіт, дахами місяць, нетля лине.

З розкритих проводів букетом синя пара,
із мідних, спухлих жил блакитна кров струмує.
З-за шафи, що в півсні принишкла з ляку марить,
примарне соло на кларнеті смутку, чуєш?

Палає струм блакитний, мов душа в натхненні,
і шепіт божевілля два серця колише
з-під дна свідомості.
І ніч у вир шалений!
І синім квіттям газ в подертий килим тиші!

На ліжко, човен розкоші й нудьги кохання,
сідає миша місячна — цинічна й куца,
і тіло з тілом, тісно сплетені востаннє,
в неситих скорчах болю й насолоди в’ються.

Похилений над ними синій янгол газу
вінчає їх вогнем блакитним, наче миртом,
і душі, мов лілеї, кидає в екстазу,
аж спаляться, немов останні краплі спирту.

24 грудня 1935
(Збірка «Ротації»)

Написано на основі:
Микола Ільницький. Міст над рікою часу (Друк. за: Антонич Б.-І. Знак Лева / Упоряд. і вступ стаття М.М. Ільницького.- Львів: Каменяр, 1998.)

Вірші: Поетика

Надіслала Рута

Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть на е-мейл або за допомогою форми:

Додому